В корзине: 0 шт., на сумму: 0 грн.
 
Блог

 

ZAVODСКИЕ ИСТОРИИ
ZAVODСЬКА ІСТОРІЯ десята. Про дитинство, мрію, чудові годинники та час від Ольги Дацюк
14.07.2014


З Ольгою ми познайомилися на фото-сесії для ZAVOD. Її запросили наші друзі з аристократичного радіо aristocrats.fm. І ми якось одразу відчули особливу привабливість Олі. Вона була ніжною і сильною водночас. Це потім ми все зрозуміли, коли дізналися, що Оля журналіст 5-ого каналу . А в нашій країні, якщо ти хочеш бути хорошим журналістом, то точно повинен вміти поєднувати жіночу чарівність зі стержнем- кремінем всередині.



Оля народилася у липні (до речі, 16-го, зовсім недавно, так що можете її привітати:) в Києві 24 роки тому. І не одна, а в чудовій компанії своєї сестри близнючки - Ані. Між ними різниця в 15 хвилин, і це звісно не єдине чим вони відрізняються. Мрія бути журналістом у Олі з’явилася ще в школі, тоді в команді 4-ьох людей вона вирішила видавати саморобну і доволі скромну шкільну газету. Але плани щодо журналістики в 16 років тимчасово довелося поставити на паузу - перемогла інша пристрасть - японська мова. Так Оля пішла в педагогічний університет ім.Грінченка на факультет японістики. Згодом бажання освоїти мудрості ЗМІ поновилося – пізніше вона отримала ще і журналістський диплом, цього разу в Києво-Могилянській академії. Але про Японію не забула. Поєднати ці два захоплення – і є її нова мрія. Поки що вони ідуть паралельно по Оліному життю. Вона працює у відділі міжнародних новин на 5 каналі, редактором новин на радіо «Аристократи», а у вільний час продовжує вивчення Японії – її мови і культури. Ось так певно і заробляється розум, сила, витонченість.



Про годинники Оля нам розповіла, що носить їх передусім не заради часу, а заради самого годинника – тобто він може бути дивакуватий, без цифр, не практичний для швидкого визначення часу, або ж і зовсім показувати неправильно – це не важливо. Важливий сам годинник. Хоча це зовсім не значить, що елемент часу для неї не суттєвий. Просто Оля вкладає в це інший сенс: “Я люблю коли мені дарують годинники, дарує близька людина, тоді це не просто прикраса на руці. Це час, який віддає ця людина, час, який вона готова провести зі мною, я думаю так. Моє ставлення до часу – здебільшого я існую у вимірі «о боже, як я це все встигну», не в останню чергу через журналістську професію, тому я женуся за часом, як Аліса за білим кроликом.  Ось я його вже бачу, ось-ось наздожену і ніяк не можу. І взагалі, годинники на руці на те і є, щоб нагадати людині, що вона володар свого персонального виду і типу часу, у кожного він різний, і загальні уявлення про нього не для всіх. Постаріти можна за один день, так само як і помолодшати...”


Оля розповіла нам зворушливу історію про свою бабусю, її казкову шафу,  та про годинник, який зачарував час для Олі:

«Пам'ятаю мені було 9 чи 10 років, коли досліджуючи вміст старої бабусиної шафи (дуже цікаве заняття, якщо ваша бабуся емігрантка з Польщі), я знайшла старий, майже архаїчний, наручний годинник. Зі стертим чорним ремінцем, він був жовтуватого, мабуть від часу, кольору. Бабуся навіть не згадала, чий він, а я між тим вже вирішила, що мій. Тоді дитиною мені здавалося, що із годинником я виглядатиму старше, серйозніше, словом, ділова людина. Він постійно відставав, на хвилин 15, а іноді зупинявся на годину чи більше, поки не з'ясуєш, що твій час безнадійно плентається за загальноприйнятим. Дитячі враження сильніші за дорослі, я навіть думала, що бабусин годинник хоче залишити мене у минулому. Не враховуючи того факту, що старенький насправді виглядав не найкраще, якщо не сказати, що зовсім погано. Але я добре пам'ятаю його стрілки, і як вони безсило дрижали, мовляв «ну заводь, самому несила їх рухати». Не знаю, де він тепер, але певно цей годинник – головна причина моєї жахливої звички постійно і всюди запізнюватись. Він привчив мене, що завжди у будь-якій ситуації, попри всі годинники у світі, я маю ще 15-20 рятувальних хвилин, а значить, я все встигну».



На Олі годинники Wizard Teal бельгійського бренду KOMONO та модель V03B-BR/NY/NY.
Шведсько-гонконгського бренду VOID WATCHES.

Фото – Катя Кондратьева.

 
     
Подпишитесь на рассылку